Перейти до основного вмісту

58 років тому у Дергачах мріяли про водопровід. І про це розмірковувала "Ленінська Правда"!

Дергачівці набирають воду з автоцистерни, с. Дергачі, 1959 р. Фото: "Ленінська правда", 26.04.1959
58 років тому дергачівська районна газета "Ленінська правда" писала про проблеми з водопостачанням у Дергачах. Автор статті пропонував зазирнути у майбутнє та помріяти про часи, коли у селищі з'явиться водопровід, а "під горою, біля криниці вже нема черги з відрами. На поверхню виходять лише декілька контрольних бетонних колодязів та височить водонапірна башта, з якої по магістралях вода розтікається в усі кінці селища".

За останні роки в Дергачах пробурено декілька глибоких скважин. Найбільші з них на механзаводі і біля комунальної бані. В 1955 році Харківська контора «Укргіпрокомун-буд» склала «Проектне завдання по першочергових заходах водопостачання с. Дергачі» (гідрогеолог т. Чайковська), за яке заплачено 17 тис. карбованців.



В Дергачах чомусь склалась думка, що якісної питної води, в кількості, достатній дія спорудження водопроводу, поблизу нема. Це невірно. Тут проходить так званий Харківський водоносний горизонт. Він живить криницю, на станції Нові Дергачі, скважини на території зоотехнічного інституту і ремісничого училища № 2, безліч колодязів в селищі.


Водопостачання у Дергачах. Погляд у майбутнє. "Ленінська правда", 26.04.1959
Водопостачання у Дергачах. Погляд у майбутнє. "Ленінська правда", 26.04.1959

 Водопостачання у Дергачах. Погляд у майбутнє

З незапам’ятних часів у Дергачах, біля залізничної зупинки, з-під гори витікає джерело чистої, холодної води. Це за 2—3 кілометри від центра. Люди йдуть туди з відрами, і швидко розповсюджуються везуть бочки. Далеко і важко. Але нічого не поробиш: ближче якісної питної води нема. І кожний мріє: «От якби оця вода текла по трубах: підійшов до колонки, натиснув на важіль—і за хвилину відро повне. Головне—вода поруч, на вулиці, біля двору».

Помріємо і ми разом з мешканцями райцентра, заглянемо трохи наперед. Під горою, біля криниці вже нема черги з відрами. Та й самої криниці нема. Великі водозабірні закриті галереї сховані під землею. На поверхню виходять лише де кілька контрольних бетонних колодязів та височить водонапірна башта, з якої по магістралях вода розтікається в усі кінці селища. Ні вулицях, в дворах, в будинках—водозабірні колонки.

Чи не правда, заманлива перспектива? Але на сьогодні це поки що тільки мрії, на ділі—води в райцентрі нема, і шукають її не там, де слід.

За останні роки в Дергачах пробурено декілька глибоких скважин. Найбільші з них на механзаводі і біля комунальної бані. В 1955 році Харківська контора «Укргіпрокомунбуд» склала «Проектне завдання по першочергових заходах водопостачання с. Дергачі» (гідрогеолог т. Чайковська), за яке заплачено 17 тис. карбованців.

Проект лежить, а води нема. Чому? Тому, що до уваги брались води так званого крейдяно-мергельного горизонту по скважинах механзаводу і комунальної бані. Ця вода явно не пригодна для вживання, прання крохмальної білизни, сироварного, маслобійного і фарбувального підприємств, для парокотельних установок і охолодження двиґунів внутрішнього згоряння через велику домішку в ній сполук валіза.

Гідрокарбонату воду можна використовувати лише для різних миєчних робіт, і поливу вулиць, рослин тощо. Фільтрування і відкачка її із скважини достатньо позитивного результату не дає. Спорудження водопроводу також зв’язано з риском: така вода є гарним середовищем для залізобактерій, які в сприятливих умовах швидко розповсюджуються і звужують, а іноді і зовсім закупорюють просвіт водопровід них труб. Тому треба обов’язково передбачити будівництво спеціальних аераційно-фільтрових споруджень.

В Дергачах чомусь склалась думка, що якісної питної води в кількості, достатній дія спорудження водопроводу, поблизу нема. Це невірно. Тут проходить так званий Харківський водоносний горизонт. Він живить криницю, на станції Нові Дергачі, скважини на території зоотехнічпого інституту і ремісничого училища № 2, безліч колодязів в селищі.

Близько до нього по смакових якостях підходять води Бучакського водоносного ярусу. Джерело цієї води витікає в долині біля ремісничого училища № 2, є в скважині по вул. Комінтерна та інших. Водоносний горизонт залягає на глибині 16—25 метрів.

Як бачимо, територія с. Дергачі має достатню кількість питної води Харківського і Бучакського водоносних горизонтів. Кращих вод в Дергачах поки що нема. Правда, на глибині 620—662 метри залягають води Юрської системи потужністю до 100 кубометрів на годину з високим тиском, але добування їх затруднене великою глибиною.

Тепер повернемось до початку нашої розповіді. Найбільш практичним джерелом для спорудження водопроводу в райцентрі є криниця па станції Нові Дергачі. Вона вдало розташована. Запас води достатній. Якщо одного-двох джерел мало, можна вбудувати декілька водозаборних галерей закритого напівпідземного типу, в яких буде збиратись маса води, стікати в центральний резервуар, а звідти вже перекачуватись у водонапірну башту.

Правильне технічно розв’язання цього завдання дасть змогу повністю забезпечити Дергачі якісною питною водою.

Г. Лизунов, гідролог облпроекту.






Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Як місто Деркачі стало посёлком Дергачи: історія перейменування, якого не було

Фрагмент наказу Деркачівської районової управи. 20 березня 1942 р. Історичний міф про перейменування Деркачів у Дергачі поширювався десятиліттями. Енциклопедичні видання, наприклад " Історія міст і сіл Української РСР ", вказують на початку статті так: " Дергачі (до 1943 року — Деркачі) ". Те ж саме переписують у Вікіпедії .  Краєзнавець Ростислав Рибальченко у книжці " Дергачі - містечко на Лопані, на великому шляху, на Слобожанщині " зазначає: " ...одразу після повернення радянської влади Деркачі вже офіційно перейменовано на Дергачі... " Однак у жодному джерелі ви не знайдете відповіді на питання "ХТО перейменував Дергачі?" Бо, насправді, ніякого офіційного перейменування Деркачів у Дергачі  у 1943 році не було .

Деркачівський мартиролог (з Національної книги пам'яті жертв Голодомору в Україні)

Цей перелік містить імена 274-х жителів Деркачів, внесених до Національної книги пам'яті жертв Голодомору в Україні. Мартиролог укладений на підставі даних Книг актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Харківської області, фонд Р-6531, опис 10, справа № 8 за 1932 р.; Державний архів Харківської області, фонд Р-6531, опис 10, справа № 7 за 1932 р., справа №19 за 1933 р.) Базанов Михайло Миколайович , 3,  дитина,  10.09.1933 Бакуменко Катерина Дмитрівна ,  6 міс.,  українка,  дитина,  09.06.1932 Бакуменко Надія Данилівна ,  5 міс.,  українка,  дитина,  06.10.1932 Бакуменко Настасія Степанівна , 74,  селянка-одноосібниця,  26.11.1933 Бакуменко Петро Максимович , 3,  українець,  дитина,  07.12.1932 Балакленченко Павло Хрисанфович , 47,  українець,  селянин-одноосібник,  19.11.1932 Баланович Віра Іванівна , 6,5 міс.,  українка,  дитина, 11.09.1932 Безрук Данило Іванович ,  50,  українець,  селянин-одноосібник,  10.04.1932 Безрук Кирило Гнатович , 68,  ук

Футбольний клуб "Урожай " Дергачі (ФОТО)

  Деяку інформацію я зібрав у вікіпедії на  https://uk.wikipedia.org/wiki/Дергачі#Спорт Оскільки Вікіпедія не дозволяє розміщувати деякі фото, вони будуть опубліковані тут. У 1947 році у Дергачах була створена команда із місцевих гравців-аматорів, частина яких була працівниками Дергачівського механічного заводу. Ця команда отримала назву " Урожай " і регулярно грала проти суперників з різних міст України, а починаючи з 1951 року, брала участь у регулярній першості України ( "Вони захищають спортивну честь району // Ленінська правда (Дергачі) : газ. — 1958. — Червень. — С. 4" ). Гравці футбольної команди "Урожай" із селища Деркачі (Дергачі) Харківської області. Футбольна команда була сформовано переважно з працівників Деркачівського механічного заводу. В 1952 році команда стала чемпіоном СРСР серед сільських команд (Кубок Центральної Ради ДССТ "Урожай"). Фото зроблено 10 липня 1949 року на стадіоні у Деркачах у день матчу з командою із Ворошиловгр